“Ночі під звуки сирен для дітей давалися все тяжче, паніка і відчуття невідомого зводили з розуму.”

Життя на паузу…

Прокинувшись вранці, як звичайно, на роботу і в дитячий садок, подивившись у вікно з якого видно військову частину ми зрозуміли що щось відбувається. Взяли в руки телефон і чоловік сказав: «почалося». Потім звуки сирен, новини і далі як в тумані. Куди бігти, що робити? Ми вирішили переїхати до мами – разом легше думали ми. Запасалися продуктами, водою, ліками і паливом. Але душа була не на місці. Ночі під звуки сирен для дітей давалися все тяжче, паніка і відчуття невідомого зводили з розуму. Ми вирішували їхати чи залишатися. 2-го березня чоловік вивіз нас на авто з дому через пів України. Дорога до кордону була дуже важкою: холод, контрольні пункти пропуску через міста, черги з авто, затори і стомлені діти. Хотілося просто додому, здавалося все якимось божевіллям. Я, мій син, мама і сестра перейшли кордон з Польщею і далі доля привела нас до Швеції. Опинившись в місті Härnösand ми здобули спокій і шанс на нове життя…