“Спасай себе і свою дитину! За нас с татом не хвилюйся. Кидай все і їдь! Як найдалі!”

Привіт. Мене звати Nataliia. Я з міста Одеса, це велике, красиве місто на березі Чорного моря.
24 лютого я прокинулася від звуку сильного вибуху. Я не зрозуміла, що це!? Не було ніякого поперередження, сирени. Ніхто не думав, що станеться війна – в сучасному світі.
Перша мені подзвонила моя мама. Було чутно в телефон, що вона біжить, тяжко дихає і плаче.
– Нас бомблять! Ми зараз намагаємося дістатися бомбосховища…
Мої батьки живуть в прикордонному містечку і зараз знаходяться в окупації. Вони-як заручники. Звідти майже не можливо виїхати. Люди, які наважуються втекти з-під окупації-дуже ризикують потрапити під обстріли. Я відчуваю безпорадність. Це важко уявити… Зрозуміти, що робити!?
І тільки моя мама точно знала, що мені робити.
– Спасай себе і свою дитину! За нас с татом не хвилюйся. Кидай все і їдь! Як найдалі! – сказала вона. Ми всі розуміємо, що саме цінне, що є в батьків, це – діти.
Того ж вечора ми їхали в потязі до кордону.
Потяг їхав дуже повільно і без світла, щоб бути менш помітним…
Ніхто не має переживати такі жахи, що відбувається зараз в Україні. Моя країна має право бути щасливою, не плакати щодня ховаючи своїх дітей. Україна виборює це право кров’ю. Це важкий час для нас, для всього цивілізованого світу.
Не треба витрачати час на звинувачення, образи-життя цікаве та не передбачуване… Ми переможемо, бо правда завжди перемагає зло! Слава Україні!
Дякую Всім, хто допомагає у цій боротьбі.