“Моя війна триває вже 8 років….”

Саме відчуття дежавю не полишає мене. Вперше ми приїхали до Швеції в 2014 після того,
як на сході України, а саме в Донецьку, почалися воєнні дії. Зібране життя у двох валізах, покинуті
квартири, робота, школа. Тоді ми прожили в Швеції 2 місяці і повернулись в Україну, але вже не в
Донецьк… Його не стало. І немає до сих пір. Там тепер так звана «Донецька народна республіка»…
Запоріжжя стало нашим домом, де ми з “нуля” створили бізнес, який розвивався і мав успіх.
Всі жахи пережитого в ті часи ми згадали 24 лютого 2022. Прокинувшись під звуки воєнних
літаків, що пролітали над нами, перелякавшись від дзвінка друзів з Києва… Війна…
ВІЙНА! Як це можливо?
З першого дня включились у волонтерський рух і робили все від нас залежне. Вдома ми є
власниками ресторану, то ж готували і годували військових.
Спочатку не було намірів їхати з країни. Ситуація була важка, але керована. Все змінилось
після захоплення російськими військовими містечка Енергодар, в якому розташована найбільша в
Європі атомна електростанція. Погрози підірвати її дуже лякали. Тож з’явився намір рятувати сина.
Рішення цієї задачі знайшлось випадково і дуже вчасно. Увечері 7 березня чоловік повідомив про
те, що наступного дня ми маємо їхати… І, не сказавши нікому з рідних (ні мамі, ні татові, ні сину з
невісткою) ми поїхали. Спочатку до Хмельницька, а звідти до Варшави.
Одразу був намір їхати в Швецію. В моїх дітей тут живе зведена сестричка, яка дуже за нас
хвилювалась і чекала. Саме вона допомогла дістатись нам до Сундсваля і підтримує досі.
Я вдячна Богу і долі, що моєму сину невідомі жахи окупації, бомбардувань, руйнувань. Але
ж в дитини вкрадене дитинство, спілкування з батьком, старшим братом, друзями…
Таких діточок сотні тисяч…
І це розриває моє серце на шматки.
Ми опинились в прекрасному місті, Härnösand, в якому моя дитина почала радіти кожному
дню, новим друзям і можливостям. Дякую безмежно владі Швеції за підтримку нас, за віру в нас і
допомогу. Проте, ніхто і ніщо не може допомогти моєму серцю, яке щемить від болю і тривоги за
старшого сина, за чоловіка, за батьків, за друзів…