“Я дуже рада, що мої діти знаходяться в безпеці і не знають жахів війни. Але душа болить за батьківщину та народ”

24 лютого 2022 року я прокинулася від дзвінка свого чоловіка, який сказав мені: “Почалося!!!”. Я дуже злякалася. Ще з 2014 року, коли російські війська почали захоплювати український Крим та Донбас, ми жили у страху, що “русский мир” дійде і до нас. За три дні до цього, під натиском свого чоловіка, я склала речі та виїхала з Києва до своїх батьків в Черкаси. Коли почалася повномасштабна війна я вже мала план як мені діяти. Я, діти та моя мама сіли в автівку і поїхали до кордону з Польщею. Ввечері 24 лютого ми вже були у Львові, а далі були четверо діб, які ми провели в пробці на виїзд з України. Дорога була дуже важка. Всі хотіли якнайшвидше виїхати в безпечне місце. Люди спали, їли в машині. Було дуже холодно, так як це була ще зима. Мій маленький син, якому було на той момент два роки, захворів, але я знала, що ми маємо їхати далі за будь-яких обставин. 28 лютого ми перетнули кордон з Польщею, а вже 2 березня ми були у Швеції.
Саме у Швеції більше 10 років живе та працює мій брат. Перший наш прихисток був саме в його оселі. Я мріяла, що це швидко закінчиться і ми зможемо повернутися додому, де ми лишили все, що мали. А саме, наших рідних та коханих людей: чоловіка, сина, батька. Але, нажаль, війна триває до сих пір. Через місяць ми мусили звернутися за допомогою до міграційної служби. Нам надали житло в місті Härnösand, де ми мешкаємо та чекаємо на закінчення війни. Всі свої сили, що ми маємо, направляємо на перемогу нашої країни. Мій чоловік та старший син,  як і всі свідомі українці зараз, активно допомагають армії та країні і це наближає нашу перемогу.
Я дуже рада, що мої діти знаходяться в безпеці і не знають жахів війни. Але душа болить за батьківщину та народ, а особливо за тих людей, які знаходяться на території, які тимчасово окупувала російська армія.
Я дуже сумую за своєю землею та за своєю родиною. Вірю в нашу перемогу та продовжую зберігати наші культурні цінності та нашу мову, навіть на відстані 3000 кілометрів. Наразі, моя сім’я з України передала до бібліотеки міста Härnösand книжки українською мовою для дітей та дорослих. Всі ті українці, хто хоче читати книжки рідною мовою, можуть звертатися до бібліотеки міста в найближчий час.