Моє серце було не на місці, я постійно думала про своїх дітей та їх долю. В чому вони винні? За що на їхню долю випав такий важкий досвід?

Це був звичайний робочий день. Я прокинулася о 6 ранку, мої діти ще спали. Почала робити собі каву і тут пролунав дзвінок від мого чоловіка, який був дуже стривожений і сказав мені, щоб я не пускала дітей до школи тому що почалася Війна!!! Я спочатку навіть не зрозуміла про що він, я не могла повірити в це. Пізніше, коли я прийшла до тями, я зайшла в інтернет і побачила, що бомблять Київ.

Почали дзвонити родичі та друзі. Всі були у тривозі та не знали, що робити далі. Ми живемо на західній Україні, Хмельниччина. Через декілька днів війна дійшла і до нас. Ми бачили військові літаки, які летіли так низько над землею, що серце у грудях зупинялося від жаху. Ми чули вибухи та бачили ракети. В мене двоє дітей: син Сашко, котрому 15 років, та донечка Софія, їй 7. Моє серце було не на місці, я постійно думала про своїх дітей та їх долю. В чому вони винні? За що на їхню долю випав такий важкий досвід?

Через дев’ять днів я вирішила виїхати з України разом з дітьми. Ми вирушили до Польщі. Пізніше волонтери привезли нас до Швеції. Ми оселилися у місцевості під назвою Älandsbro, яка належить комуні міста Härnösand. Ми пробули у Швеції майже 5 місяців. Мій старший син увесь цей час дуже хотів повернутися до додому. Ми дуже скучили за нашими рідними та друзями. В Україні ми залишили своє життя та любов.

В серпні ми дізналися, що маємо переїхати до іншої комуни, так як Härnösand був дуже перевантажений біженцями з України. Нам прийшов лист про переселення і ми вирішили, що хочемо повернутися додому. Це було важке рішення, так як війна все ще триває в нашій країні. Але ми віримо у нашу перемогу, віримо в наші збройні сили та в те, що з нами буде все добре. Ми дуже вдячні за все, що зробила для нас Швеція та її громадяни. Це був незабутній досвід підтримки. Я буду пам’ятати це завжди!