“Літо 2023 року запам’ятається мені на все життя. Я використовувала життя на всі 100 відсотків, як тільки я могла. Поруч зі мною була моя сім’я і я раділа цьому кожного дня.”

24 лютого 2022 року я прокинулась від сильних звуків вибухів за вікном. Я та мій чоловік зрозуміли, що в нашій країні почалася війна. Ми одразу вирішили, що потрібно виїжджати з Київської області де ми на той час мешкали. Ходили різні чутки, що будуть підривати мости і це лишить нас найменшої можливості виїхати пізніше. Через три години ми зібрали необхідні речі та виїхали у напрямку Закарпаття разом з нашими двома дітьми, яким на той момент було 2 роки і 8 місяців. Півтора місяці ми пробули на західній Україні. Ми сплачували самостійно за житло та харчування, в нас поступово закінчувалися кошти. Знайомі запропонували пожити в них на дачі, яка знаходилася в Житомирській області і біля місяця ми проживали ще там. Коли Київська область була звільнена ми розмірковували щодо повернення додому. Мій чоловік поїхав туди першим щоб перевірити чи там наразі безпечно. Мені було страшно привозити дітей в місце з якого ми втікали під звуки вибухів. Також вдома постійно лунали повітряні тривоги до яких я не була готова та не знала що мені робити з дітьми під час тривог. Тож ми вирішили поїхати з дітьми до моїх батьків в місто Бахмач Чернігівської області.

Ще до початку війни в мого тата стався інсульт і я 5 днів виходжувала його в реанімації. Слава Богу він одужав, але після цього випадку я помітила на нозі якесь ущільнення. Я записалася до сімейного лікаря. Він мене запевнив, що нічого страшного він не бачить, але рекомендував записатися на консультацію до хірурга пізніше. Нажаль, почалася війна і до хірурга я так і не потрапила. На західній Україні площа цього ущільнення ніби збільшилась, але я не зверталася там до місцевих лікарів, я чекала повернення додому щоб потрапити до свого лікаря-онколога, який мене вів. В 2016 році в мене була виявлена онкологія (меланома). Мені зробили вчасно операцію та вже багато років я знаходилася у ремісії. Але це ущільнення почало мене дуже хвилювати. На два дні ми приїхали до Києва щоб я могла отримати консультацію від свого лікаря, але він виїхав за кордон. Я була розгублена і не знала де саме зараз я маю шукати адекватну медичну допомогу в країні, де повним ходом йде війна. Частина лікарів була мобілізована, частина виїхали за кордон, що мені робити далі я не розуміла. Я звернулася до приватної клініки поряд зі своїм будинком і лікар, який там працював, запевнив мене, що я не маю приводу для хвилювань. Виписав мені мазь щоб змазувати місце ущільнення і запевнив мене, що я можу спокійно їхати до своїх батьків і ні про що не хвилюватися. Три місяці я провела з дітьми у своїх батьків в місці, де не було чутно сирен та ракет. У вересні 2022 року я вирішила повертатися додому щоб почати влаштовувати дітей до садочку і просто вирішила звернутися ще раз до іншого лікаря, який мав фах щодо онкологічних захворювань. Він наполіг на терміновій операції щодо видалення цієї ділянки з ущільненням та подальшої лабораторної діагностики цього біоматеріалу. В середині вересня мені зробили операцію в державній клініці і аж через шість тижнів я отримала висновок від гістолога, що є вірогідність наявності ракових клітин. Лікар запропонував мені зробити розширене обстеження в приватній лабораторії. Через два тижня я отримала висновок, що в мене виявили метастаз меланоми. Моє життя розділилося на до та після – другий раз після початку війни. Я була дуже налякана і збентежена. Я розуміла, що у мене досить агресивна форма раку, яка постійно прогресує, а я знаходжусь в країні, в якій іде війна і я не знаю хто зможе мені надати адекватну професійну допомогу за цих умов. Ми почали шукати лікарів, але це було нелегко. Ми розглядали пропозиції виїхати закордон на лікування. Ми знайшли одного лікаря в Києві, який спеціалізувався на хворобах, повʼязаних зі шкірою. Він мав науковий ступінь та був співробітником відомої клініки в Німеччині – Шаріте. Це була чудова нагода потрапити до нього на консультацію. Упродовж години він детально розповів мені про мій стан здоров’я на даний момент та роз’яснив, що я маю робити далі та які варіанти лікування на сьогоднішній день взагалі можливі. Мені потрібно було зробити ще ряд обстежень, які я пізніше зробила. Від нього я вперше почула про імунотерапію, яка досить ефективна під час саме цієї хвороби. Також в мене був вражений лімфовузол, який потребував операційного втручання в найближчий час. Лікування онкології було дуже дорогим для моєї родини. Наш сімейний лікар порадив нам звернутися на сайт Міністерства охорони здоров’я України та подати заявку на медичну евакуацію. На початку лютого 2023 року мій чоловік заповнив форму заяви на сайті міністерства. Через деякий час мені зателефонували із міністерства охорони здоров’я та попросили прислати мої документи та висновки лікарів щодо мого здоровʼя. Пізніше нам повідомили, що Швеція затвердила мою заявку і може прийняти мене на медичну евакуацію. Ми мали виїжджати 9 березня 2023 року, але потім мені сказали, що я маю ще чекати, бо дата евакуації перенеслась. Я дуже хвилювалася і нервувала. В мене був уражений лімфовузол раковими клітинами і зона уражень кожного дня могла ставати більшою. Я вирішила оперувати лімфовузол в Україні, так як не знала коли саме мене будуть евакуювати до Швеції. В середині березня мені зробили операцію щодо видалення лімфовузла, а 20 березня мені подзвонили з міністерства і повідомили, що моя евакуація відбудеться 27 березня з міста Львова. Я і мій чоловік купили білети до Львова і я будучі ще в післяопераційному періоді виїхали до міста, де нас мали евакуювати. Наші діти на той час вже перебували у моїх батьків, так як я не знала, що чекає нас попереду та як буде далі йти моє лікування.

Ми дістались до Львова і зупинились в обласній лікарні. Зранку до нас приїхали польські волонтери на автівках швидкої допомоги. Групи людей евакуювали одразу до трьох країн: Данії, Швеції та Нідерландів. Так як я була після операції, я знаходилася в авто сама в лежачому положенні, поряд зі мною був тільки мій чоловік. В інших автівках знаходилося більше людей з різними онкологічними захворюваннями, які могли сидіти. Також були наші військові, які були важко поранені. Нас привезли до Польщі де ми переночували в медичному закладі. На наступний ранок прилетіли три літака, які евакуювали людей в три різні країни. Наш літак летів в Гетеборг і на борту літака знаходилося 9 людей. Ми приземлилися в Гетеборзі. Хтось з евакуйованих залишився в цьому місті, а нас зустрів водій та відвіз до міста Лунд. Нас відразу прийняли в місцевій лікарні і мене взяли на облік в онкологічне відділення. Мені надали палату, а чоловіку хостел біля лікарні. Три дні я знаходилася в лікарні де мені робили різні обстеження. Так як у мене нещодавно була операція з видалення лімфовузла за медичним протоколом Швеції потрібно було чекати від двох до дванадцяти тижнів для того, щоб почати імунотерапію. Мене виписали з лікарні і цілий місяць я була з чоловіком в міграційному центрі в Мальме. У нас була окрема кімната на двох.

Мені прийшов лист щодо візиту до лікаря в середині квітня 2023 року і вже на початку травня почалося моє довгоочікуване лікування. Увесь цей час я дуже сумувала за своїми дітьми. Ми вирішили їх залишити у моєї мами поки я буду проходити лікування в Швеції. Я не знала як буде поводитися мій організм після проходження імунотерапії. Чи будуть якісь побічні дії, чи зможу я піклуватися про моїх дітей. Але я постійно про них думала і чекала нагоди забрати їх до себе. Після першого етапу лікування я почувала себе добре і відразу почала дивитися квітки до Швеції для дітей. Але батьки мене вмовляли почекати ще і пройти другий етап лікування. 19 червня мені зробили другу крапельницю з імунотерапією, а вже 25 червня дівчатка приїхали до нас. Я їх не бачила три з половиною місяці. Для мене це було ціле життя. Коли вони мене побачили вони обидві розплакалися. Вони постійно питали мене чи можна до мене притулитися та потримати мене за руку, чи не нашкодять вони мені. Це був дуже щемливий момент для нас всіх. Для мене дівчата також змінилися, вони підросли та стали по іншому поводитися. Мені здалось, що я пропустила значний відрізок їхнього життя і він вже ніколи не повернеться. Цілий місяць ми провели разом і я навіть не оформлювала їх до дитячого садка. Я хотіла наповнитися їх приступністю, гратися з ними, ходити на прогулянки, обіймати та бути постійно поруч. Незважаючи на хворобу, в мене було дуже багато енергії, яку я хотіла витрачати лише на них. Літо 2023 року запам’ятається мені на все життя. Я використовувала життя на всі 100 відсотків, як тільки я могла. Поруч зі мною була моя сім’я і я раділа цьому кожного дня. Ми постійно кудись їздили всією родиною: на море, в парк, в Мальме. Ми були щасливі від того, що були разом. Пізніше до нас приїхала моя мама, яка допомагає мені піклуватись про дітей під час проходження мною лікування.

Мій курс імунотерапії продовжувався до вересня 2023 року. Через півроку мені зробили перевірочне  діагностичне дослідження на одному з контрольних знімків було виявлено метастаз у легенях. Таким чином мені призупинили лікування даним методом. Так як саме ця терапія не є дієвою при метастазі саме в легенях. Мені запропонували додаткові обстеження, проведення біопсії та зміну тактики лікування взагалі. Для мене це був дуже важкий період очікування. Місяць я чекала на результати біопсії, моє лікування було призупинено. Ця невідомість зводила мене з розуму. Мені було дуже страшно, що я не лікуюсь, а хвороба в моєму тілі продовжує існувати та розвивається далі. В кінці листопада, після медичного консиліуму, лікарі прийняли рішення про підвищення дози моїх ліків і мене знов запросили на проведення терапії в лікарню. В листопаді та грудні я отримувала подвійну дозу ліків та, на жаль, мій організм почав не справлятися з побічними діями препарату і мені знов зупинили лікування.

Зараз лікарі намагаються усунути побічні дії від мого лікування, а я роблю все, що можу, щоб пройти цей шлях гідно. Як тільки я почуваю себе краще і можу вийти на вулицю, я намагаюсь скористатися цією можливістю настільки, наскільки можу. Я як мантру повторюю, що всесвіт знає, що мені треба і дає мені найкращі можливості, які має. Що я саме там, де я маю бути. І все робиться тільки мені на користь. В мене найкраще життя, яке я тільки можу жити. Життя надзвичайно прекрасне і я радію кожному дню, який настає, і можу це бачити і відчувати. Я дуже вдячна за все, що маю. І дуже чекаю на своє одужання щоб і далі бути з тими кого так люблю.

Українську версію тексту написала – Олена Андрєєнкова.