“Ми щаслива родина, яка чекала на появу другої дитини, мала тепер перевернути свої життя цілком та повністю.”

24 лютого 2022 року біля п’ятої ранку ми прокинулися від гучних звуків вибухів під нашим домом. В країні почалася війна! Я була дуже збентежена і налякана. Наші життя перевернулися за одну мить. Ми щаслива родина, яка чекала на появу другої дитини, мала тепер перевернути свої життя цілком та повністю. Чоловік військовослужбовець відразу направився на службу, ранок 24 лютого був останнім, коли я його бачила перед виїздом з України. Я і моя старша дочка Ангеліна зібрали речі та наших домашніх тварин та поїхали до моєї мами, яка мешкала у центрі Києва. Тиждень під час повітряної тривоги ми бігали усі разом до бомбосховища і вдень і вночі. Люди були в паніці, багато магазинів просто не працювали, тож люди не мали змоги купувати продукти. Я прийняла рішення виїжджати з України. Біля доби я з дочкою та тваринами пробули на вокзалі в очікуванні поїзда, який прямував до Івано-Франківська. Ми їхали в тамбурі на сумках, бо кількість людей, яка намагалася виїхати, була дуже велика. Пізніше ми добралися до Чернівців, а звідки знайомі довезли нас до кордону з Румунією, де ми пробули три дні, а потім волонтери переправили нас до Швеції. Міграційна служба поселила нас в кемпінг в місті Timrå. Пізніше нам надали однокімнатну квартиру в місті Härnösand. В Härnösand влітку 2022 року і народився наш довгоочікуваний син. Після того, як ми перейшли під опіку комуни, нам надали двокімнатну квартиру, де ми мешкаємо і насьогодні.

На даний момент, всі ми живемо в очікуванні того, коли зможемо повернутися додому. А доки ми намагаємося жити наше життя. Дочка ходить до школи, я займаюся сином та в’яжу дитячі іграшки, які люди можуть у мене замовити при бажанні. Таким чином я намагаюся допомагати своїй мамі пенсійного віку, що залишилася в Києві, та чоловіку, який наразі знаходиться на передовій. Він і сьогодні не зміг побачити свого новонародженого сина вживу. Я вірю, що цей день обов’язково настане і ми усі зустрінемося у нашій країні, яка буде вільною від ворога, який так підступно напав на нас 24 лютого 2022 року.

Оновлення 2023-04-16:

З великим сумом у серці хочу повідомити, що чоловік Вероніки, сержант Військ територіальної оборони Збройних Сил України Мороз Юрій Андрійович (09.09.1975 – 16.04.2023) потрапив під артилерійський обстріл і загинув від поранень під Соледаром.